Мій ЖЖ

Вчора було 11 листопада. Для когось буденний робочий день. Для когось день народження. А Назар Ковальчук учора помер. Йому тепер завжди 18 років. Царство небесне... Він був світлою, оптимістичною людиною.

Його сестра - Олеся Ковальчук - наша "колега по цеху", поетка (певно, багато з-поміж моїх френдів знають її.). Похорон Назара заплановано на суботу.

http://www.donor.org.ua/index.php?module=help&act=show&c=4&id=638
http://mamchych.livejournal.com/45734.html
http://www.donor.org.ua/index.php?module=arnews&act=show&c=1&id=5224

Ну от. Я вирішила вийти з підпілля і озватися. Насправді в інтернеті я буваю, застати мене там за бажання можна. В Києві - значно складніше.  Я досі далеко-на-природі-у-Ладинці. Мені тут гарно - є: пічка, ліс, Десна, інтернет, книги. Немає: сміття, пробок, стресів - ага - офіційної роботи теж.

Уже два місяці я не в "Телекритиці".  (Хоча з "Телекритикою" пов"язаний надзвичайний досвід цього літа: дуже дивний стиль життя, коли вдень ти працюєш на сайті, в обід ідеш купатися на пляж, а ввечері сапаєш грядки по повній програмі. Раз скуштувавши дистанційної роботи в розкішному літньому селі, більше не впіймаєшся на офісний гачок). Хто я тепер, якщо вже не випусковий редактор? Думаю, поетогосподарка.

Тому далі - кілька нових віршів.  І одне посилання зберігаю тут для себе, щоб не загубити - сьогодні надибала переклади кількох моїх текстів на російську в "Русском журнале".

В Ладинці я майже з квітня з однією чудовою перервою - два липневих тижні ми з чоловіком провели на Святій Землі. Їхали туди дикунами, маючи тільки візу, акційні квитки Аеросвіту (віват Крейзі фрайдей), координати Антона Паперного - перекладача української поезії на іврит, ну і просто хорошої людини, яка нам допомогла отримати візу - про всяк випадок - і розроблений за допомогою інтернету маршрут. Все склалося якнайдивовижніше, мешкали ми два тижні в Єрусалимі у монастирі на горі, де відбулося Вознесіння. Ну і подорожували усією країною. Назви місць, де побували, звучать як оприявлена казка: Вифлеєм, Назарет, Кана Галилейська, Фавор, Хеврон, Єрихон... Бачили кілька пустель і кілька морів. Ночували під пальмою на березі Червоного моря і дерлися вночі, підсвічені місяцем і ліхтариком, на гору Синай. Спускалися на найнижчу точку землі і піднімалися на найвищу - в сяйві нічної літургії на Гробі Господньому. Але це вже враження для серця, а не для ЖЖ.

Тож кому цікаво в деталях-світлинах, як тільки-но повернуся - чекатиму на чай-тістечка-ну і всяке таке інше продуктове спорядження, що його ми власноруч повирощували на городі. Що не кажіть, а міській дитині у третьому поколінні раптом потрапити до землі і побачити, що з неї "щось проізростає" (як там у Довженка було) - насолода.

( Хто забув - під катом - вірші )

                       бігли вовченята-вовченята
              лапками перебирали
       тупу-тупотіли вовченята
   луками містами і борами
        
взяли вони в ротик по цукерці
     щоб смачніше біглось і солодше
             потім зупинились край озерця -
                сонця з нього випили по ложці

                            бігли вовченята собі бігли
                     квіти їм світили білі-білі
          лиш зірки завісами густими
їх до себе в небо не пустили

ця смерть остаточна - кажеш, висмикуючи катетери - остаточна
не підлягає сумніву     умиваєш руки знімаючи халат

- в морг   в морг   в морг   в морг!

             очі руки колір волосся
                (перекреслено!)
                        НЕМА!

дзвонить мобільник: із того світу -
світу поцілунків! пристрасті!
вогненної води  на глибині озера 
що колобродить,    вивергаючи піну

...
останній погляд із порога на ту:
! В МОРГ! В МОРГ! В МОРГ! В МОРГ!

- чекай, ((кохана)), приїду (заліплено
піною очі вуха руки) а смерть остаточна, так.

Cмерть підкрадається тихо як звір до ловця
і полювання ведеться не з того кінця
там де висіла рушниця в першому акті
в третьому акті - зовсім інші місця

глухо як в шахті десь вибухає дзвін
схильність ландшафтів до випадкових змін
щастя підходить в губи цілує міцно
і вимагає душу твою взамін

            Київ мій Київ панічні хвилі бузку
            вогнища вікон зведені на піску
            змиє нас змиє у океан Дніпровий
            (ой коло броду вже не стріну таку)

ой океане! око за око за
хвиля за хвилю
вийшла за нього за-
                                     між як за хвилю
носить тебе по схилах
           водних
                  по схилах чорних
   вперед-наза...

це полювання ведеться не з того кінця
кожна рушниця собі шукає сліпця
щоб коли схлине завіса третього акту
димом ядучим заволокло серця

ой ти дівчино зерня з горіха
                                                       зго-
                                                     раєш із горя 
                                               як зобачиш його
!Київ мій Київ
Дніпр сміття гойдає
де твоя радість? -

хвиля униз і вго...

САД          БО-ТА-НІЧНИЙ
СПЛЯТЬ БО ТАМ НІЧКИ
(У КОЖНІЙ КВІТОЧЦІ
ПО НІЧЦІ СВІТИТЬСЯ)
           ТОМУ ВЕЧОРАМИ
           САДИ ЯК ХРАМИ -
ШУМЛЯТЬ СВІЧКАМИ
І ЗІРОЧКАМИ

ой лихо лихо:
летить джмелиха!

джмелиха-пані
у сарафані

джмелиха люта -
рятуйтесь, люди!

джмелиха-пані -
ховайтесь в плавні

ховайтесь в житі:
летить на джипі!

От і я повернулася із Чернігова (гарно-гарно-гарно там) і теж кажу всім ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Ми живемо у смутні часи
видираючи квіти з корінням
даруючи їх із землею

наречена   помадою
                                      сукню фарбує в червоне

сидиш у червоному авто
червоне сонце над головою
висне
як банер

!ой летіли дикі гуси
та й впали на землю
та й стали порох крильми місити

та й піднявся порох
та й заліпив

сукню       квітку
авто         сонце

та й нічого не стало

Горе у сім”ї поетки Олесі Ковальчук. (Олеся - із покоління двотисячників, чимало хто, мабуть, пригадує її за творчими нарадами у Ірпені або іншими поетичними акціями, Олеся вчилася на відділенні „Літературна творчість” університету Шевченка. Згодом працювала у літературному проекті Донія – може ще пам”ятаєте, був такий мистецький журнал „Молода Україна”). Її молодший брат Назар вже півтора року хворіє на рак. Наразі потрібна операція на фантастично велику суму.

 
 

Ось витяг зі статті про Назара у „Вечірньому Києві”: Хвороба до Назара підкралася непомітно. У листопаді 2007 року під час проходження планової медкомісії лікарі направили хлопця до онкологічної клініки на вулиці Ломоносова. «У червні Назар проходив обстеження, перед тим як поступав до коледжу, і все було нормально. Він взагалі ріс здоровою дитиною, професійно займався спортом», – розповідає мати Назара Стефанія.

 

А ось із сайту Donor.org.ua: Ранок 14 лютого - дзвінок мами. Назарові дали направлення на неспоріднену трансплантацію кісткового мозку (ТКМ). Ауто-ТКМ йому не допоможе, тому що вражена центральна нервова система і кістковий мозок. Ніхто з рідних як донор не підійшов. Залишається тільки один варіант - пересадка стовбурових клітин від неспорідненого донора. Така операція неможлива в Україні, а за кордоном (Росія, Німеччина, Італія, Ізраїль) її вартість перевищує 100 тис. доларів.

 

Мама Степанія одержує тільки пенсію - 750 грн/міс., татові зараз вдається заробити усього близько 1000 грн/міс. (він працює будівельником, і в його фірмі також відбуваються скорочення). Операцію потрібно провести найближчим часом - уже досягнута ремісія. Продовжувати підтримуючу хіміотерапію для Назара небезпечно - не справляється печінка, йде інтоксикація всього організму, постійно тримається температура. Через це доводиться приймати антибіотики, що, знову ж, погано впливають на печінку і... коло замикається.. І єдине, що може його розірвати, - термінова неспоріднена ТКМ.

 

«Райффайзен Банк Аваль»
МФО 322904
ЄДРПОУ 23494105
розрахунковий рахунок 26256322904
Призначення платежу:
поповнення рахунку № № 0304103600
Стефанія Адамівна Ковальчук.

Контактний тел: 38 (066) 778-90-07 (мама Назара),
Волонтери:
Юлія Ноговіцина - +38 (050) 628 18 07
Марія Айлен - +380676282211

ждати месію
ждати тисячу років
ждати месію
щодня тисячу років
ждати месію щодня
звіряти годинники
з другом і з ворогом
щодня
ждати месію
щодня тисячу років
звіряти годинники
по дорозі на працю
щодня звіряти годинники
щодня у тролейбусі
тисячу років
у тролейбусі як у розбухлій сороканіжці
(щодня вигукувати:
месіє!
ГОЛОСНО)
вилазити з розбухлої сороканіжки
наступивши на ногу
месії
(по дорозі на працю)

 

Натрапила у френд-стрічці на дуже страшне відео. Не змогла додивитися. Цивілізація, яка рубає гілку, на якій сидить.

світло це біль
    (ти не знала)?

воно може різати око
                  вилущувати з панциря душу
                                ножем

коли ти просила:
               світла! світла!:
просила стати беззахисною
як нитка без голки

коли світло полишило тебе
забравши з собою біль
                        
                                світ став ветхий
             пережований пилом
вздовж і впоперек

Усі вже, звісно, всіх привітали. Але я скористаюся нагодою запізнілих колядників, які ще ходять до Богоявлення і співають :) Як завжди, писалося дитяче, а вийшло трохи доросле. Христос народився! 

*** 
У Вифлеємі віконця замкнені,
хатки бундючні прикинулись замками:

сиплеться сніговій,
супляться вартові.

Хто ж бо відчинить? Відчинить хто Мені?-
- в Божої Мами нозі потомлені.

Холод. Морок. Сльота.
Час родити Христа.

cкарб твій не тут
обличчя зринають і зникають язиками полум'я

багаття
хитається
як переповнений людом човен

полум'я важке
обмерзле коростою льоду

таке багаття
замикають міцно

!брязк  !брязк  !брязк  !брязк

скрипить іржавим ланцюгом
пропалюючи діри
у скрині

21 грудня запрошуємо на презентацію збірника християнської поезії "Струни вічності" (Львів, Свічадо, 2008). Зустріч відбудеться в Центрі богословських студій при храмі Св. Вмц Катерини (вул. Полупанова, 10) о 17 год.
 
Збірник містить християнську лірику 29 сучасних українських поетів. З-поміж авторів - Василь Герасим'юк, Іван Малкович, Тетяна Майданович, Євген Сверстюк, Раїса Лиша, Дмитро Чередниченко, Богдана Матіяш, Світлана Богдан, Марія Людкевич, Юля Дмитренко та ін. 
 
Я там теж одна з авторів, Герасим"юка навряд чи можна пообіцяти на презентації, але двотисячникова дрібнота типу мене точно буде :)

Як туди доїхати - пишуть тут.

Миколай Святий

зіроньку впустив,

зажурився тим,

і заплакав...

Доненька мала

зіроньку знайшла,

кличе: Мико-Микола...

(щоб не плакав)...

Ділюся новопридуманим універсальним статусом :)
"В гугл-тоці я сиджу, часом зиркаю в ЖеЖу: страсті скрізь мордасті - відпочину в асьці".